Одним з поширених питань, з якими сьогодні звертаються до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, є накладення меж земельних ділянок. Це трапляється, коли згідно з двома або більше землевпорядними документами одна й та ж ділянка землі фактично займає територію іншої, як правило, сусідньої ділянки.
Ситуація, коли межі земельних ділянок накладаються, може виникнути з необачності землевпорядника під час розробки документації або в разі, якщо неправильні дані були внесені до Державного земельного кадастру. В результаті помилки власник ділянки, яка підлягає реєстрації, не зможе зареєструвати землю та отримати кадастровий номер до часу усунення неточностей.
Зазначимо, що для здійснення з земельною ділянкою будь-якої юридичної операції (продаж, дарування, передавання у спадщину, обмін, поділ чи об’єднання тощо) необхідно, щоб така ділянка мала кадастровий номер – індивідуальний цифровий код, що не повторюється на всій території України. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці з метою її ідентифікації та зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки.
Сфера земельного законодавства України зазнала істотних змін у зв’язку з набранням чинності у липні цього року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», який відкрив ринок землі та дозволив громадянам вільно розпоряджатися своїми земельними ділянками, зокрема дарувати та приймати вдар землі сільськогосподарського призначення.
Норми згаданого закону мають свої особливості та встановлюють деякі обмеження щодо порядку відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення за договором дарування.
Кому можна подарувати земельну ділянку сільськогосподарського призначення?
Статтею 3 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 3 статті 131 ЗК України, земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.
Чи можу я продати свою землю, якщо вона знаходиться в оренді? Як достроково розірвати договір оренди? Як передати землю у спадщину? Що робити, якщо сусід самовільно захопив мою ділянку? Протягом січня – вересня цього року до системи безоплатної правової допомоги (БПД) надійшло понад 41,4 тис. звернень із земельних питань.
Правова допомога із земельних питань
«Найпоширеніші правові питання у сфері земельних правовідносин, з якими звертаються люди до системи безоплатної правової допомоги – безоплатна передача земельної ділянки, припинення договору оренди, присвоєння кадастрового номера, встановлення меж ділянки, порядок укладення договору купівлі-продажу землі», – розповів в. о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги Олександр Баранов.
Безоплатну первинну правову допомогу – консультації та роз’яснення – можуть отримати всі громадяни України, іноземці, особи без громадянства, у тому числі біженці чи особи, які потребують додаткового захисту. Зокрема, цього року до системи безоплатної правової допомоги надійшло понад 40,4 тис. звернень щодо отримання консультацій та роз’яснень з питань земельного права.
Безоплатна вторинна правова допомога – захист та представництво у суді – надається людям з низьким доходом, учасникам бойових дій, внутрішньо переміщеним особам, потерпілим від домашнього насильства та іншим категоріям громадян, що визначені Законом України «Про безоплатну правову допомогу». У їх числі також громадяни України – власники земельних ділянок, які проживають у сільській місцевості. Так, з початку 2021 року безоплатна вторинна правова допомога з земельних питань була надана понад 1 тис. осіб.
У зв’язку з окупацією Кримського півострова та збройним конфліктом на території Донецької, Луганської областей, Україна зіткнулася із гуманітарною кризою – внутрішнім вимушеним переміщенням населення.
20 жовтня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до якого внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Внутрішньо переміщена особа має право на:
безпечні умови життя і здоров’я;
достовірну інформацію про наявність загрози для життя та здоров’я на території її покинутого місця проживання, а також місця її тимчасового поселення, стану інфраструктури, довкілля, забезпечення її прав і свобод;
створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання;
забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; для багатодітних сімей, інвалідів, осіб похилого віку цей термін може бути продовжено;
сприяння у переміщенні її рухомого майна;
сприяння у поверненні на попереднє постійне місце проживання;
забезпечення лікарськими засобами у випадках та порядку, визначених законодавством;
надання необхідної медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я;
влаштування дітей у дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади;
отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування;
проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання за місцем перебування;
безкоштовний проїзд для повернення до свого покинутого постійного місця проживання у всіх видах громадського транспорту у разі зникнення обставин, що спричинили таке переміщення;
отримання гуманітарної та благодійної допомоги;
інші права, визначені Конституцією та законами України.
Пільги для безробітних ВПО
Взята на облік ВПО, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного, отримує статус безробітного без вимог, що застосовуються за звичайної процедури.
Припинення самозайнятості ВПО здійснюється за її заявою та спрощеною процедурою (без вимог, що застосовуються за звичайної процедури) за місцем проживання такої особи у відповідному територіальному органі Державної міграційної служби України, на підставі довідки про взяття на облік ВПО.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачає, що ВПО, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного, має право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.
Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю для ВПО не може перевищувати 180 календарних днів.
Освітні пільги:
Держава забезпечує дітям, зареєстрованим як ВПО, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах, – до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.
Державна цільова підтримка надається у вигляді:
повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;
пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;
соціальної стипендії;
безкоштовного забезпечення підручниками;
безкоштовного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних і комунальних навчальних закладах;
безкоштовного проживання в гуртожитку.
Інші пільги ВПО:
взята на облік ВПО має право на забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, на одержання реабілітаційних послуг відповідно до законодавства за місцем проживання;
з метою забезпечення будівництва та інвестування у розвиток житлової інфраструктури міст та населених пунктів відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування разом із державними банківськими установами, а також за наявності можливостей залучення міжнародної гуманітарної або благодійної допомоги формують для ВПО регіональні довгострокові програми з пільгового кредитування (у тому числі – іпотечного) будівництва або придбання житла;
у разі виділення адресної цільової благодійної або міжнародної благодійної допомоги для будівництва або придбання житла для ВПО з тимчасово окупованої території чи у районах ведення військових дій чи проведення антитерористичної операції такі кошти не оподатковуються прибутковим податком та податком на додану вартість.
громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
внутрішньо переміщена особа реалізує своє право голосу на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах та референдумах у порядку, встановленому законом;
отримання щомісячної грошової допомоги від держави;
переселенці, які виїхали на підконтрольну українській владі територію і знімають житло, мають право на отримання субсидії.
В Україні розпочався опалювальний сезон. Поки на вулиці комфортна температура, ледве теплі батареї у квартирі нікого не турбують, але з настанням холодів це перетворюється на справжню проблему. Якщо з включенням опалення у вашій квартирі стало не набагато тепліше, настав час діяти, але перед тим варто з'ясувати чому в квартирі холодно. Насправді причин може бути багато і надання неякісних послуг з теплопостачання лише одна з них.
Холодна підлога, занадто тонкі стіни, нещільно підігнані двері, щілини під підвіконнями, неякісні або застарілі віконні рами – все це призводить до втрати тепла у квартирі, тому, в першу чергу, необхідно усунути недоліки та утеплити домівку. Якщо проведені заходи з утеплення квартири не допомогли повернути в неї тепло, ймовірно, причина холоду полягає в неякісному наданні послуг з теплопостачання.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується, зокрема, на принципі дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
Зі змісту ч. 3 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» випливає, що комунальні послуги мають бути якісними та відповідати встановленим законодавством України вимогам. Так, у відповідності до п. 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, послуги з централізованого опалення повинні відповідати нормативній температурі повітря (яка відповідно до санітарних норм не може бути меншою 18° C, а у наріжних кімнатах 20° C) у приміщеннях квартири (будинку садибного типу) за умови їх утеплення споживачами та вжиття власником (балансоутримувачем) будинку та/або виконавцем заходів до утеплення місць загального користування будинку.
Відповідно до статей 18 та 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» постачальники зобов’язані забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів. У разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання Акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо.
Алгоритм дій споживача у випадку надання йому неякісних послуг з теплопостачання:
Крок 1: звертаємось з письмовою заявою до теплопостачальної організації з проханням направити до вас комісію для проведення замірів температури (таку заяву краще відправити рекомендованим листом, або попросити на копії заяви поставити номер вхідної кореспонденції).
Важливо! Постачальник послуги зобов’язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача.
Крок 2: вимірювання комісією температури повітря та складання Акта-претензії.
Звертаємо вашу увагу на те, що такий Акт складається у двох примірниках і підписується членами комісії, і власником квартири як споживачем послуги.
Крок 3: звертаємось до організації зі зверненням про здійснення перерахунку розміру плати за надання послуг з централізованого опалення на підставі Акта-претензії.
Порядок проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 № 151. Цей Порядок визначає, що виконавець зобов’язаний здійснити перерахунок плати за фактично надані послуги шляхом зменшення розміру плати за надання послуг з урахуванням вимог, встановлених цим же Порядком. Зокрема, сума до сплати за централізоване опалення буде знижена на 5 відсотків за кожний градус відхилення від 18° C до 12° C у житлових приміщеннях (у наріжних кімнатах – від 20° C до 14° C).
При температурі в житлових приміщеннях нижче ніж 12° C плата за централізоване опалення не нараховується (у наріжних кімнатах – нижче ніж 14° C).
Крок 4: якщо перерахунок розміру плати за надання послуг з централізованого опалення так і не було проведено, вихід один – звертатися в суд, і вже в суді вимагати від постачальника послуги провести такий перерахунок.
Захист прав споживачів здійснюється в порядку цивільного судочинства на підставі Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав у всіх судових інстанціях.
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність становить три роки – строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Що стосується правил підсудності справ, які виникають зі спорів щодо захисту прав споживачів комунальних послуг, то слід мати на увазі, що пунктом 5 статті 28 Цивільного процесуального кодексу України регламентовано: позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
В Україні власники наземних транспортних засобів обов’язково повинні мати страхування цивільно-правової відповідальності (далі – ОСЦПВ) нових і підтриманих авто, винятком є особи з інвалідністю 1 групи та учасники бойових дій. Питань з оформленням ОСЦПВ на уживану машину набагато більше, ніж на нову.
Стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначає, що обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Існує три варіанти оформлення страхового поліса: колишній власник передає поліс новому власнику автомобіля і він використовується далі до закінчення терміну дії, або власник переносить кошти на оформлення нової автоцивілки для іншого автомобіля, або розриває договір і залишок коштів повертає собі.
Передача ОСЦПВ новому власнику
При продажі автомобіля власник може передати поліс ОСЦПВ покупцеві безкоштовно або за винагороду (за договором). У такому випадку автоцивілка поширюється на усіх водіїв автомобіля, а тому страховий поліс продовжує діяти й після переоформлення прав власності на авто до дня закінчення терміну дії. Це пояснюється тим, що страхується не власник, а сам транспортний засіб.
Перенесення залишку коштів на новий договір
Такий варіант використовується, коли водій придбав новий автомобіль. Відчужуючи попередній, не передає страховку новому власнику. В цьому випадку колишній власник транспортного засобу повинен звернутися в страхову компанію, щоб закрити чинний ОСЦПВ і перенести залишок грошей на оформлення нового поліса на інше авто. Це можливо тільки, якщо за чинним ОСЦПВ не було страхових виплат.
Розірвання договору ОСЦПВ і виплата залишку коштів
У разі, якщо колишній власник продає автомобіль, але не збирається купувати новий, або у нього вже є страховий поліс, то він може звернутися в страхову компанію для того, щоб анулювати договір страхування. У такому випадку і залишок коштів йому повернуть.
Важливо! Повернення не буде, якщо за період дії поліса відбувалися за ним страхові виплати.
Відчуження земельної ділянки (продаж, дарування, пожертва, обмін тощо) або оформлення спадкоємцем спадщини на земельну ділянку, яка не має кадастрового номера, є не можливим. Зазначене стосується державних актів, форма яких відповідає постанові Верховної Ради України «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» від 13.03.1992 року, що діяла з 1992 року по 2004 рік.
Чи повинні бути внесені відомості про земельну ділянку у Державний земельний кадастр?
Статтею 46-1 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов’язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.
Поряд з цим, відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.
Відсутність в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку є однією з підстав неприйняття заяви про проведення реєстраційних дій (п. 3 ч. 4 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»).
Слід звернути увагу, що пунктом 10 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності на земельну ділянку, видані до набрання чинності цим законом (до 01.01.2013), є дійсними.
Крім того, земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (пункт 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр»).
Однак, якщо власник земельної ділянки має намір відчужити її або ж успадкувати – кадастровий номер є обов’язковим. Оскільки він є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до статті 132 Земельного кодексу України, угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. При цьому угоди повинні містити кадастровий номер земельної ділянки.
Присвоєння кадастрових номерів на приватизовані земельні ділянки при існуючому державному акті «старого зразка» відбувається на підставі технічної документації із землеустрою, а також шляхом внесення відомостей про земельну ділянку до бази даних автоматизованої системи Державного земельного кадастру.
Для оформлення права власності на земельну ділянку за відсутності кадастрового номера необхідно:
Перший крок: звернутися до землевпорядної організації із заявою про виготовлення технічної документації зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Слід звернути увагу, що землевпорядна організація повинна мати в штаті сертифікованого інженера – землевпорядника.
При зверненні до землевпорядної організації потрібно з собою мати оригінали та копії документа, що посвідчує фізичну особу та документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку – державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.
Послуги землевпорядної організації є платними. Детально про вартість послуг землевпорядної організації можна дізнатись безпосередньо при зверненні до такої організації. Оскільки ціна (вартість) встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі та терміни виконання таких робіт залежать від площі земельної ділянки, складності робіт та інших факторів.
Землевпорядна організація має виконати геодезичні роботи і розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у строки, встановлені договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.
Другий крок: здійснити державну реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Для цього слід звернутися до територіального відділу Держгеокадастру за місцем знаходження земельної ділянки із документом, що посвідчує особу заявника, документом, який підтверджує повноваження діяти від імені заявника (у разі подання заяви уповноваженою заявником особою), заявою про державну реєстрацію земельної ділянки за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, оригіналом документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, у паперовій або електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про землеустрій».
Державний кадастровий реєстратор протягом 14 робочих днів розглядає документи та на підтвердження державної реєстрації видає безоплатно витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.
При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.
Третій крок: звернутися власнику земельної ділянки або спадкоємцю до нотаріуса з витягом з Державного земельного кадастру та іншими документами, необхідними для вчинення нотаріальних дій щодо відчуження земельної ділянки або оформлення спадщини і реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Особам з інвалідністю забезпечується повне й рівне здійснення ними всіх прав та основоположних свобод людини в усіх сферах суспільного життя. Дискримінація осіб з інвалідністю відповідно до законодавства забороняється, у тому числі й під час реалізації ними права на працю. Саме тому особи з інвалідністю потребують створення належних умов праці та справедливого соціального захисту для того, щоб успішно інтегруватися та комунікувати із суспільством.
Яке законодавство визначає права та свободи осіб з інвалідністю
Загальна декларація прав людини
Конвенція про права осіб з інвалідністю від 13 грудня 2006 року
Кодекс законів про працю України
Закони України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про відпустки» тощо.
Хто належить до осіб з інвалідністю
Верховна Рада України у грудні 2009 року ратифікувала важливий з точки зору захисту прав працівників – осіб з інвалідністю міжнародний договір − Конвенцію про права осіб з інвалідністю від 13 грудня 2006 року (далі − Конвенція), яка, у свою чергу, проголошує створення належного права осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими.
Конвенція визначає, що до осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар’єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.
Що включає право на працю осіб з інвалідністю
Право на працю осіб з інвалідністю перш за все включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю (стаття 27 Конвенції).
Що варто знати роботодавцям
Що ж стосується роботодавців, то статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Водночас за кожне робоче місце призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте такою особою роботодавці сплачують Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70.
Увага! Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об’єднань з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, − у кількості одного робочого місця (стаття 19 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
Які документи потрібно надати роботодавцю при працевлаштуванні
паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
трудову книжку;
документ про освіту;
довідку медико-соціальної експертної комісії;
виписку з акта-огляду медико-соціальної експертної комісії, де вказується строк, група інвалідності та її причина;
індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, яка є обов’язковою для виконання всіма роботодавцями.
Які існують пільги при працевлаштуванні осіб з інвалідністю
Їх визначає Кодекс законів про працю:
під час прийняття на роботу не встановлюються випробування для осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертної комісії;
інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк;
при скороченні чисельності або штату переважне право залишитися на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
працююча особа з інвалідністю має право відмовитися працювати в нічний час і надурочно;
на прохання особи з інвалідністю може встановлюватись режим роботи на умовах неповного робочого дня (тижня).
До того ж, на власника покладається обов’язок організовувати навчання, перекваліфікацію, працевлаштування осіб з інвалідністю, створення для них умов праці з урахуванням медичних рекомендацій.
Про відпустки
Слід наголосити на тому, що особи з інвалідністю мають певні додаткові гарантії у наданні їм відпустки. Так, якщо право працівника на щорічну відпустку зі збереженням заробітної плати настає з моменту закінчення шести місяців безперервної роботи, то особі з інвалідністю така відпустка надається за його бажанням у зручний для нього час відповідно до Закону України «Про відпустки».
Крім того, тривалість щорічної основної відпустки для працівників – осіб з інвалідністю становить:
- для осіб з інвалідністю I і II груп – 30 календарних днів
- для осіб з інвалідністю III групи – 26 календарних днів
З 21 листопада 2021 року громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території, отримали право на безоплатну вторинну правову допомогу. Звертатися за представленням своїх інтересів у суді та складенням процесуальних документів вони можуть з питань, пов’язаних із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією території України.
Таке розширення суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу внесене Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 01 липня 2021 року.
«Система безоплатної правової допомоги готова зробити усе необхідне, аби забезпечити доступ до права та правосуддя для кожного українця. Особливо актуальним є відновлення справедливості для тих громадян, які на сьогодні опинилися по той бік від звичного життя і постійно стикаються із масовим порушенням своїх прав», — переконаний в. о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги Олександр Баранов.
Внаслідок збройної агресії та окупації частина території України набула статусу тимчасово окупованої, на якій українська система правосуддя перестала функціонувати.
Водночас за міжнародними стандартами держава має гарантувати справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини. Тобто Україна має забезпечувати рівний та безперешкодний доступ до правосуддя для усіх громадян, зокрема й тих, які проживають на тимчасово окупованій території.
Ця категорія населення стикається з негативними наслідками, зумовленими бойовими діями та окупацією. Зокрема, йдеться про практику незаконного привласнення майна, його пошкодження та знищення внаслідок бойових дій.
Відповідно до законодавчих змін, громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території, отримали право на безоплатне представництво інтересів та складення процесуальних документів з питань, пов’язаних із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (у тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією території України.
Надання правової допомоги громадянам, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюватиметься з урахуванням законодавства України, що визначає правовий статус тимчасово окупованих територій.
Представництво інтересів зазначених осіб здійснюватиметься у судах України з урахуванням територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим на тимчасово окупованій території судам.
При зверненні за безоплатною вторинною правовою допомогою такі громадяни повинні документально підтвердити їх належність до суб’єктів такого права. Крім паспорта громадянина України та реєстраційного номера облікової картки платника податків, мешканці тимчасово окупованих територій можуть пред’явити:
- довідку, що підтверджує місце перебування громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися з неї, видана територіальним підрозділом Державної міграційної служби України;
- відомості про зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованій території, які внесені до паспорта або документа, який посвідчує особу;
- довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру;
- будь-який інший документ, виданий органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання особи на тимчасово окупованій території.
У разі відсутності у паспорті відмітки про реєстрацію місця проживання на тимчасово окупованій території, для підтвердження факту проживання можуть надаватися інші документи. Зокрема, ними можуть бути свідоцтво про право власності на майно, атестат чи диплом про здобуту освіту, трудова книжка чи військовий квиток тощо, в яких наявні відомості, що можуть підтвердити факт проживання на тимчасово окупованій території.
Нагадаємо, отримати безоплатну правову допомогу можна у понад 500 центрах та бюро правової допомоги по всій Україні, а також під час роботи консультаційних пунктів доступу до правової допомоги.
Зокрема, на Луганщині в безпосередній близькості до КПВВ «Станиця Луганська» та «Щастя» працюють Щастинське та Станично-Луганське бюро правової допомоги. На Донеччині працюють консультаційні пункти доступу до безоплатної правової допомоги на базі КПВВ «Новотроїцьке», «Майорськ» та «Мар’їнка». Водночас через блокування дзеркальних пунктів пропуску через лінію розмежування з боку тимчасової окупованої території, перетин осіб через лінію розмежування на КПВВ «Майорськ» та «Мар’їнка» на поточний момент фактично не здійснюється. При цьому особам, які звернулися до КПВВ «Майорськ», консультації та роз’яснення надаються у телефонному режимі.
Отримати консультацію можна дистанційно:
- у Кабінеті клієнта на сайті системи БПД https://cabinet.legalaid.gov.ua/;
- у мобільному застосунку «Безоплатна правова допомога» https://bit.ly/3hwwgqR;
- у мобільному застосунку «Твоє право» https://bit.ly/3iorbkE;
- у месенджерах Телеграм http://legalaid.gov.ua/telegram.html та Вайбер http://legalaid.gov.ua/viber.html;
- правові консультації також можна переглянути на довідково-інформаційній платформі http://wiki.legalaid.gov.ua.
Довідково. Правовий статус та правовий режим на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя визначається законами України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначено Указом Президента України від 07 лютого 2019 року № 32/2019 «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях».
Територіальна підсудність судових справ визначається відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Законом України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції», розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року №2710/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ».
У нашому повсякденному житті трапляються ситуації, коли керівництво просить або ж і наполягає попрацювати у вихідні, святкові та неробочі дні. Та чи все ж ми знаємо про роботу у вихідний день? Які є гарантії, компенсації та який основний порядок залучення працівників до роботи у вихідний, святковий та неробочий день?
Залучення працівників до роботи у вихідні, святкові та неробочі дні провадиться тільки за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця. Таким чином, для видання наказу про роботу у вихідний день необхідно мати:
фактичну підставу, передбачену ч. 2 ст. 71 Кодексу законів про працю України;
дозвіл профспілкової організації (має надати саме виборний орган, а не його голова) або профспілкового представника;
згоду сторін на спосіб компенсації роботи у вихідний день;
згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не обумовлено трудовим договором, крім випадків тимчасового переведення без згоди працівника.
Наказ доводиться до відома всіх працівників, які залучаються до роботи у вихідний день.
Оскільки залучення працівників до роботи у вихідний день (святковий, неробочий) оформлюється наказом, то і надання компенсації (подвійна оплата або інший день відпочинку) за роботу в такий день також має оформлюватись наказом (розпорядженням роботодавця).
Слід мати на увазі, якщо сторони виберуть грошову компенсацію, оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами Кодексу законів про працю України, яка регулює оплату роботи у святкові та неробочі дні.
Відповідно до Кодексу законів про працю України робота у святковий та неробочий день оплачується в подвійному розмірі залежно від умов оплати праці в такому порядку:
відрядникам – за подвійними відрядними розцінками;
працівникам, робота яких оплачується за годинними або денними ставками, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
працівникам, які одержують місячний оклад, – у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий та неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
При цьому, згідно зі ст. 107 Кодексу законів про працю України, оплаті в подвійному розмірі підлягають тільки години, фактично відпрацьовані працівником у святковий чи неробочий день. Ст. 107 Кодексу законів про працю України також передбачає можливість надання працівнику, який працював у святковий чи неробочий день, іншого дня відпочинку (відгулу) за його бажанням, проте слід урахувати, що інший день відпочинку надається працівнику тільки за наявності згоди сторін, оскільки законодавством не передбачено такий обов’язок роботодавця.
Таким чином, спосіб компенсації роботи у вихідний день завжди визначається угодою сторін (незалежно від того, від кого виходить ініціатива), а робота у святковий та неробочий день завжди оплачується в подвійному розмірі і лише по досягненні згоди сторін працівнику за його бажанням може бути надано інший день відпочинку (відгул).
