В умовах російської військової агресії, чимало громадян України, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях щоденно піддаються примусу до вчинення протиправних дій, тому надзвичайно важливим є розуміння змісту статті 40 Кримінального кодексу України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 40 КК України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень ст.39 КК України.

Примус – вплив на особу поза або всупереч її волі, який обмежує свободу вибору поведінки, що має на меті змусити діяти відповідно волі того, хто примушує, виключаючи таку ознаку як волимість (здатність керувати своїми діями). Це діяння передбачає вимагання від іншої особи вчинити кримінальне правопорушення  шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї психологічного насильства, що виявляється в погрозі пошкодження (знищення) належного особі чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо. 

Через страх особи стати жертвою насилля, а особливо, якщо вимога вчинити певне діяння супроводжується прицілом автомата, особа вчиняє кримінальне правопорушення. Але чи буде така особа нести  кримінальну відповідальність? Спробуємо розібратись.

Фізичний та психічний примус необхідно виокремлювати серед інших обставин, що виключають злочинність діяння, хоча вони певною мірою і співвідносяться з іншими поняттями, такими як крайня необхідність, необхідна оборона, виконання наказу або розпорядження, але мають свої особливості.

Відтак, фізичний примус - це застосування до особи фізичного насильства з метою примусити її вчинити певні протиправні дії або не вчиняти певні дій, які особа повинна була б вчинити (бездіяльність) всупереч її волі.

Розрізняють два види фізичного примусу:

• такий, що позбавляє особу, до якої застосовується, фізичної можливості вчинити на власний розсуд (наприклад, зв’язування, позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості тощо);
• спрямований на те, щоб психологічно зламати особу та змусити її вчинити протиправне діяння (наприклад, мордування, катування тощо).

Ознаками, що характеризують “діяння” особи, яка зазнала непереборного фізичного примусу, є:

- збіг діяння з об’єктивними ознаками кримінального правопорушення;

- відсутність волі особи в такому діянні.

Вчинені особою дії або бездіяльність за об’єктивними своїми ознаками можуть збігатися, наприклад, із розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунством, розтратою чужого майна, зловживанням службовим становищем тощо. Але дані дії, злочинними не визнаватимуться, оскільки позбавлені такої обов’язкової ознаки кримінально-правового діяння, як його волимість (особа не здатна керувати своїм вчинком). Отже, виключається кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Тобто підставами виключення злочинності діяння в такому випадку є:

- суспільна небезпечність;

- непереборність фізичного примусу, під безпосереднім впливом якого особа заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам.

Отже, у разі застосування фізичного примусу, який повністю виключає можливість особи діяти на власний розсуд, кримінальна відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повністю виключається на підставі ч.1 ст.40 КК України.

У разі, якщо особа зберігала можливість керувати своїми діями, як визначено ч.2 ст. 40 КК України, особа не підлягає такій відповідальності за тих самих умов, що і при крайній необхідності.

Кримінальний кодекс України визначає крайню необхідність  як заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами (ч.1 ст.39 КК України).

У цьому разі відповідальність за завдання шкоди правоохоронюваним інтересам настає тільки у випадку перевищення меж крайньої необхідності, тобто, якщо заподіяна шкода є більшою за відвернену шкоду.

Психічний примус - вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч власній волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій.

До психічного примусу можна віднести:

• погроза вчинення стосовно особи фізичного насильства;
• застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб;
• знищення або погроза знищення майна, що належить особі, її рідним або близьким;
• погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці.

Відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у випадках застосування психічного примусу вирішується за правилами крайньої необхідності (стаття 39 КК України), а психічний примус у даному разі є обставиною, що виражає небезпеку.

При виключенні кримінальної протиправності діяння на підставі статті 40 КК України підлягають оцінці характер та ступінь фізичного примусу, індивідуальні фізичні можливості особи, психічний стан, зокрема, у момент застосування фізичного чи психічного примусу.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, яка, перебуваючи під впливом фізичного чи психічного примусу, зберігала можливість керувати своїми діями, при цьому не перебуваючи в стані крайньої необхідності. Однак, у разі якщо особа визнається винною у вчиненні кримінального правопорушення, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити це кримінальне правопорушення є обставиною, що пом’якшує відповідальність (пункт 6 частини першої статті 66 КК України).